+38 044 338 00 43
До сайту університету

Загальна інформація

День Незалежності України - важливий день для кожного українця, для тих, хто вважає себе патріотом України, стоїть на захисті українських кордонів, вболіває за Батьківщину та примножує її здобутки відданою працею.

  Нам судилося стати учасниками творення новітньої української держави, втілювати у реальність одвічну мрію нашого народу. Це - велика честь і велика відповідальність перед власним сумлінням і прийдешніми поколіннями. Саме від кожного з нас залежить, якою бути нашій державі, як житимуть наші діти, онуки й правнуки.

  Нехай мир і злагода панують у нашому спільному домі. Нехай не міліє джерело нашої віри, надії і любові до рідної землі, додається енергії, снаги і впевненості у власних силах і переконаннях.

  У ці святкові серпневі дні, приурочені до 30-річчя Незалежності України, Навчально-наукова бібліотека Міжнародного європейського університету презентують для читачів тематичну книжкову виставку «У серці - Україна» і бажають всім міцного здоров’я, добробуту, життєвої снаги і нових звершень в ім'я України! Зі святом Вас!

                                 Усіх бажаючих запрошуємо до перегляду.

Книжкова виставка «Сила закону – сила держави»

До 25-річчя від дня ухвалення Конституції  України

Конституція України. – К.: ЦУЛ, 2020. – 64 с.

Редакція станом на 01.01.2020

 Уряд України на шляху відновлення та утвердження державності: фотолітопис. – К., 2017. – 439 с.

Фотолітопис національно-демократичної революції 1917—1921 років поповнила нова унікальна книга «Уряди України: на шляху відновлення та утвердження державності». За кожним фото у книзі — історія боротьби за українську державність та жертовної праці в її ім’я.

 Україна дипломатична: науковий щорічник/ А. Денисенко, П. Кривонос, В. Туркевич. – Київ, 2020. – 881 с.

21 випуск щорічника «Україна дипломатична» налічує 47 публікацій, які висвітлюють сучасний стан та історію міжнародних відносин, інтерв’ю, мемуари, рецензії, публіцистика.

Автори наукових статей  – посли Франції та Швейцарії, амбасадорки Аргентини, Марокко, Німеччини, ветерани дипломатичної служби й Надзвичайні та Повноважні Посли України за кордоном, а також сучасні українські історики.

Історія України: джерельний літопис/ За ред. В.І. Червінського, М.І. Обушного. - К. : Дирекція ФВД, 2008. - 800 с.

Книга містить документи і матеріали, які висвітлюють найважливіші події в історії України з найдавніших часів до сьогодення, методику їх використання та інші дидактичні матеріали.

Для написання книги автори використовувалинайрізноманітніші типи джерел - уривки з літописних свідоцтв, юридично-правових документів, генеалогічних таблиць княжих династій, фольклорних матеріалів, історико-географічних карт із праць відомих істориків, спогадів учасників подій, свідчень іноземців.

Молдован В. В., Чулінда Л. І.

Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина: навч. посібник/В. В. Молдован, Л. І. Чулінда. – К.: Центр навчальної літератури, 2019. – 206 с.

У навчальному посібнику подано характеристику основним конституційним правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина, а також висвітлено гарантії конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. Досить значну увагу приділено аналізу рішень Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, що сприятиме модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог.

Федоренко В.Л.

Конституційне право України: підручник/ В.Л. Федоренко. – К.: Ліра-К, 2016. – 616 с.

Висвітлено основні положення навчальної дисципліни «Конституційне право України», зокрема питання теорії конституціоналізму та конституційного права, основ конституційного ладу, конституційно-правового статусу людини, форм безпосереднього народовладдя, конституційних основ організації і здійснення державної влади та місцевого самоврядування, адміністративно-територіального устрою України і правової охорони Основного Закону. Суду України, Європейського суду з прав людини, що сприятиме модернізації освітньої діяльності в контексті європейських вимог.

Федоренко В.Л.

Система конституційного права України: теоретико-методологічні аспекти: монографія/ В.Л. Федоренко. – К.6 Ліра-К, 2009. – 580 с.

Автор монографії обґрунтовує теоретико-методологічні основи системи конституційного права України. Досліджує концептуальні підходи щодо розуміння категорії «система конституційного права» в українській і зарубіжній юридичній науці. Автор пропонує положення про співвідношення та взаємодію цієї галузевої системи з іншими системними категоріями конституційного права. Також як окремий розділ присвячено нормі конституційного права як першооснові багатоаспектної системи цієї галузі права.

Нестерович В.Ф.

Виборче право України: підручник. – К.: Ліра-К, 2019. – 504 с.

У підручнику викладено основні положення навчальної дисципліни «Виборче право України». У виданні висвітлюються поняття та основні підходи щодо розуміння виборчого права України, джерела виборчого права України, його суб'єкти та принципи, конституційно-правові засади проведення виборів в Україні, види порушень та форми захисту виборчого права в Україні, конституційно-правові засади діяльності виборчих комісій, організація виборчого процесу та застосування виборчої системи в Україні.

Актуальні проблеми конституційного права України: підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2017. – 554 с.

У підручнику розглянуто поняття та зміст теорії конституціоналізму, предмет, методи, систему і розвиток конституції та її реформування, конституційно-правове становище людини і громадянина в суспільстві та державі в умовах конституційної реформи, реформування основ народовладдя, утворення і функціонування органів законодавчої, виконавчої, судової влади і контрольно-наглядових органів та органів, посадових і службових осіб місцевого самоврядування, територіального устрою України та конституційний статус Автономної Республіки Крим.

 

Нестерович В. Ф.

Практикум з конституційного права України/ В. Ф. Нестерович. – К.: Ліра-К, 2018. – 640 с.

Практикум містить задачі, вправи та творчі завдання з Конституційного права України, які можуть бути використанні під час аудиторної та самостійної роботи. А також методичні поради, правила та рекомендації, які дозволять вірно підійти до розв’язання того чи іншого виду завдання самостійної роботи з конституційного права.

 Гультай М. М.

Конституційна скарга у механізмі доступу до конституційного права: курс лекцій. – К.: Центр навчальної літератури, 2019. – 270 с.

Поданий у книзі курс лекцій базується на Конституції України, законах та інших нормативно-правових актах у галузі конституційного права України з урахуванням останніх законодавчих змін. У них розкривається зміст інституту конституційної скарги, аналізується її значення у механізмі індивідуального доступу до конституційного правосуддя, визначається її правова природа та різні аспекти прояву в контексті законодавчого впровадження, з урахуванням найкращого світового досвіду функціонування цього інституту та сучасних умов вітчизняної конституційно-правової практики, а також основних інститутів конституційного права України.

«Велич особистості»

Життєвий та творчій шлях Василя Стефаника

Блискучий письменник європейської слави, новеліст, великий патріот України Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в селі Русів Снятинського повіту на Станіславщині (зараз Івано-Франківщина) у заможній селянській родині.

Початкову освіту малий Василько здобував у своєму рідному селі протягом 1878 -1880 рр. Потім батько віддав хлопця до другого класу початкової школи у Снятині, а вже 1883 році Василь Стефаник вступив до чоловічої польської Коломийської гімназії.

 У 1890 році Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Про своє навчання у Коломийській гімназії Василь Стефаник пізніше написав у своїй Автобіографії.

          «Гімназія, крім формального навчання й ворожого відношення до нас, українців, учнів, нічого нам не давала.

Ми усунулися в своє таємне товариство, а як уже трохи підготовилися, то що - неділі й свята виходили читати відчити по читальнях або нові читальні закладати. Наслідком цієї читальняної діяльности було те, що мене разом з багатьома иншими прогнали з Коломийської гімназії, і я вже в 7 класі був у Дрогобичі. Директором цієї гімназії був звісний український діяч 80 років минулого століття, Александер Борковський. Він заходив часто до нас із Мартовичем на квартирю і, бачивши, крім писань Франка та Драгоманова, ще цілу заграничну соціялістичну пресу, диспутував із нами, стараючись вибити нам із голови соціалістичні ідеї». 

У Дрогобицькій гімназії Василь Стефаник  брав активну участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді. У той же період він познайомився з Іваном  Франком, якого дуже поважав і любив, як поета, вважав себе його учнем, наслідувачем та з яким потім підтримував дружні зв’язки.

У 1892 році Василь Стефаник закінчив Дрогобицьку гімназію та вступив на медичний факультет Краківського університету. Проте, як говорив сам письменник, «з тією моєю медициною вийшло діло без пуття». Адже зовсім не медицина цікавила Стефаника – він цілком і повністю поринув  у літературне і громадське життя Кракова.

Стефаник приєднався до товариства студентів-українців «Академічна громада», більшість членів якого тягнулися до радикальної партії. У студентські роки Василь Стефаник особливо багато читав, уважно стежив за сучасною літературою. Тоді ж почав зближуватися і з польськими письменниками. 

Будучи студентом Василь Стефаник приймав активну участь і у громадському житті рідного Покуття. Він розширив творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізував свою діяльність як публіцист. 

Після опублікування в 1890 р. першої статті — «Жолудки наших робітних людей і читальні»— він у 1893 — 1899 рр. написав і надрукував свої праці в газеті радикальної партії «Народ», а також «Хлібороб», «Громадський голос» та «Літературно-науковому віснику» ряд статей: «Віче хлопів мазурських у Кракові», «Мазурське віче у Ржешові», «Мужики і вистава», «Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza», «Книжка за мужицький харч», «Молоді попи», «Для дітей», «Поети і інтелігенція».

У 1895 році  за передвиборчу і антишляхетську агітацію Стефаника заарештували і «під ескортою жандармерії привезли його хворого до Городенки в Коломийську тюрму».

1896 — 1897 роки  були особливо напружені для Стефаника. Описово-оповідну манеру своїх попередників Василь Стефаник вважав застарілою і намагався віднайти свій стиль. На перших порах його праці пов’язувалися з модерністичною абстрактно-символічною поетикою.

У ці роки він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком «З осені». Проте збірка не зацікавила жодного видавця. Як стверджував сам Стефаник, видавці відхилили збірку як таку, що не служать громаді. Стефаник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті («Амбіції», «Чарівник», «Ользі присвячую», «У воздухах плавають ліси», «Городчик до бога ридав», «Вночі»).

У 1897 році у чернівецькій газеті «Праця» побачили світ перші реалістичні новели Стефаника — «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська», які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника.

Перші реалістичні новели Стефаника — «Виводили з села», «Лист», «Побожна», «В корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська» – опублікував В. Будзиновський у чернівецькій газеті «Праця».

І вже у 1899 році у Чернівцях вийшла перша збірка новел письменника – «Синя книжечка», яка і принесла йому загальне визнання. Наступного року вийшла друга збірка новел під назвою «Камінний хрест», а в 1901 році – «Дорога. Новели», твори до якої Стефаник писав, коли перебував на канікулах в містечку Чортовець на Тернопільщині у свого доброго приятеля Івана Плекана.

На початку 1900 року померла мати Стефаника. Він дуже тяжко переживав втрату найдорожчої людини і сам занедужав. Коли трохи покращало, він написав новели «Палій» і «Кленові листки». Та величезне напруження знову привело до загострення хвороби. Через хворобу, а в основному через те, що медицина не подобалась Стефаникові, він наприкінці 1900 року залишив університет і зовсім виїхав із Кракова.

У 1903 році очолив галицьку делегацію, що їхала на відкриття пам`ятника Івану Котляревському в Полтаві. Тут він познайомився з М. Коцюбинським, М. Старицьким, Б. Грінченком, Оленою Пчілкою, М. Вороним, які зустріли його як відомого й улюбленого письменника.

В січні 1904 року він одружився з давньою приятелькою Ольгою Гаморак. Газета «Діло» повідомила про це «Василь Стефаник, звісний наш новеліст, подружився з панною Ольгою Гамораківною, донькою отця Гаморака зі Стецеви, бувшого сеймового посла. Вінчанє відбулося в церкві Св. Юра. Опісля вдбулася вечера в кружку найблизших приятелів та друзів». Серед яких, до речі, був і Франко. Стефаник з дружиною виховували трьох синів. 

У період із 1908 по 1918 р. Стефаник був послом до австрійського парламенту від радикальної партії. Незважаючи на ораторський хист він майже не виступав у парламенті із промовами, проте свої обов’язки посла на Покутті виконував старанно.

У 1914 році померла Ольга – Стефаникова дружина. Малолітніх дітей йому допомагала виховувати сестра дружини – Олена Плешкан.

Перша світова війна залишила глибокий слід у житті і творчості письменника. Під час першої окупації Галичини військами царської Росії Стефаник залишався у Русові і переховувався у місцевих селян та у близького приятеля – Марка Черемшини. Перед другою окупацією утік з австрійською армією і в 1916 році добрався до Відня, де зупинився у друзів – Левка Бачинського та Ярослава Веселовського.

В січні 1930 року трапилося  лихо – частковий параліч надовго прикував письменника до ліжка.

Помер Василь Стефаник 7 грудня 1936 року.

 

ЕКРАНІЗАЦІЯ ТВОРІВ Василя Стефаника

Фільм «Камінний хрест»

Дорога. Василь Стефаник : док. фільм. Ч. 1 : Перші закоханості і перші розчарування

Дорога. Василь Стефаник : док. фільм. Ч. 2 : Знайомство з Соломією Крушельницькою

Дорога. Василь Стефаник : док. Фільм. Ч. 3 : Трагічне кохання до шлюбної жінки Євгенії Калитовської

Дорога. Василь Стефаник : док. фільм. Ч. 4 : Кохання Ольги Гаморак, сестри Євгенії до Василя Стефаника

Дорога. Василь Стефаник : док. фільм. Ч. 5 : Одруження з Ольгою Гаморак і виховання синів після її смерті

14 травня 2021 року виповнюється 150 років від дня народження Василя Стефаника. З цієї нагоди Навчально -наукова бібліотека пропонує Вам ознайомитися із життєвим і творчим шляхом славетного українського письменника, майстра новели. 

«Його новели – як найкращі народні пісні, в яких нема                            

риторики, ані сентиментальності, а тільки наочне, голе, 

просте, не підфарбоване життя, дуже часто сумна 

 дійсність, але оздоблена золотом найправдивішої поезії»

(Іван Франко)

 

Виставка-пам’ять

«Слово своє буду гострити на кремені своєї душі»

Стефаник, Василь

Камінний хрест/В.С. Стефаник; післямова і коментарі Р.В. Піхманця: худож.-оформлювач Ю.Ю. Ромакіна. – Харків: Фоліо, 2013. – 571 с. – (Серія «Шкільна б-ка укр. Та світ. літ-ри»).

Василь Стефаник – відомий український письменник, майстер новели. У його реалістичних, самобутніх соціально-психологічних творах постають правдиві картини життя західноукраїнських трудящих кінця ХІХ – початку ХХ століття, трагедії і драми бідняків, що позбувалися землі, праці, покидали рідні місця і змушені були емігрувати за океан або гинути від голоду і хвороб.

Стефаник, Василь

І чого ти, серце моє…: Вибране/Василь Стефаник. – К.: ВЦ «Академія», 2015. – 272 с. – (Серія «In crudo»).

Жоден письменник не сказав про своє слово так, як Василь Стефаник: «…я не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерті». Ніхто не зумів такими очима побачити людину, як він. Усе найкраще , що зробив, – у цій книжці.

Стефаник, Василь

Новели: збірка/Василь Стефаник. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2020. – 304 с. – (Серія «Перлини української класики»).

Збірка містить найкращі праці автора, а також його автобіографію. 

Горак Роман

Василь Стефаник. Біографія/Роман Горак. – Львів: Апріорі, 2020. – 368 с.

Видатного українського письменник-класика і громадського діяча Василя Стефаника творці художнього слова, вчені-літературознавці вважають визначним майстром психологічної новели, «абсолютним паном форми» (І. Франко), зокрема діалогу, і відносять до когорти світових прозаїків найвищого мистецького рівня. 

Життю і творчості великого прозаїка присвятив своє ґрунтовне видання відомий письменник-есеїст Роман Горак. Його багатолітня дослідницька праця, основана на невтомних пошуках у різноманітних архівах, вивчення величезного масиву документів, біографічних матеріалів, спогадів, критичної стефаникознавчої, франкознавчої (Стефаник вважав себе учнем Франка) та іншої додаткової літератури, дала можливість створити ґрунтовану працю про оповідника-новеліста світового рівня.

Стефаник, Василь

Камінний хрест: вибрані твори/Василь Стефаник. – К.: Знання, 2017. – 239 с. – (Серія «Скарби»).

До збірки увійшли найкращі новели, які засвідчили прихід у світову літературу самобутнього письменника. Багато з них були одразу ж перекладені й видані іноземними мовами. З часу написання творів Стефаника життя галицького селянина радикально змінилося, але багато новел залишаються актуальними й сьогодні.

Бібліотека МЄУ пропонує ознайомитися із тематичною книжковою виставкою, присвяченою 35 роковинам аварії на Чорнобильській АЕС. 

Як це було – очами очевидців… Не сухі канцеляризми із пошуком винних, із переводом стрілок. А щирі розповіді простих людей, які намагалися врятувати свої сім’ї,  допомогти ближнім, вчинити так, як велить серце і совість. 

Жодна книга не залишить вас байдужим!

Дмитро Павличко

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались на весні.

Як сніжниця попелище біле

Розвівалось в рідній стороні.

Там згоріли гнізда і гніздечка,

Поржавіла хвоя і трава,

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тятива.

Не було ні стогону, ні крику,

Тільки пошум виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Наче тінь невидимих могил.

Не спинились птиці на кордоні,

Де всякає атом у пісок

І дивився батько з-під долоні,

І ридала мати в небеса.

Аккерман, Галя

Пройти кріз Чорнобиль/Галя Аккерман; пер. з фр. П. Таращука. – К.: Либідь, 2018. – 168 с. : іл.

Французька письменниця Галя Аккерман проводить читача крізь драму Чорнобиля в різноманітних її людських, соціокультурних, професійних аспектах. Проводить емоційно, а місцями досить жорстко. Родинно пов’язана з Україною, авторка суміщає в собі єврейську, російську та французьку культури. Тому її погляд – погляд людини з іншої культури – на один із найстрашніших злочинів радянської системи, є досить цінним.   


Алексієвич, Світлана

Чорнобильська молитва: хроніка майбутнього/Світлана Алексієвич; пер. з рос. В. – Харків: Фоліо, 2020. – 283 с.

Книга «Чорнобильська молитва» – це розповіді очевидців цієї катастрофи: жителів Прип’яті, ліквідаторів, так званих самоселів – тих, хто згодом повернувся до своїх домівок незважаючи на заборони чи радіацію, бо там залишилося все їхнє життя. Особисті трагічні історії – про кохання, про хвороби, про боротьбу, немов голоси у хорі, зливаються в одну молитву. Чорнобильську молитву.

Андржеєвський, Анатолий 

Чорнобильська бувальщина/Андржеєвський Анатолій. – К.: Гамазин, 2019. – 156 с.

У книзі автор розповідає про ліквідацію Чорнобильської катастрофи: про те, якою була Прип’ять до вибуху на ЧАЕС, як гасили пожежу, евакуйовували населення, зводили тимчасові містечка для ліквідаторів і вже постійне для працівників електростанції – Славутич.

Векленко, Олег

Чорнобиль: етюди з натури/Векленко Олег; пер. з англ. С. Орлова. – Харків: Вид-во «Ранок»: Фабула, 2019. – 144 с.  

Олег Векленко – учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, художник, професор Харківської державної академії дизайну і мистецтв – висвітлює у книзі свої особисті відчуття, пережиті в період перебування в Чорнобилі в травні-червні 1986. Він знайомить читача із повсякденним життям ліквідаторів у таборі неподалік станції, про примітивні засоби захисту і про те, що усвідомлення справжньої небезпеки прийшло набагато пізніше.

Плохій, Сергій

Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи/Плохій Сергій; пер. з англ. В. Махоніна, Є. Тарнавського. – Харків: Фоліо, 2019. – 396 с. : іл. – (Великий науковий проект).

Ця книга є першою історією Чорнобильської катастрофи від вибуху 26 квітня 1986 року до закриття станції у грудні 2000-го. Автор спробував відповісти, чим для України був Чорнобиль: національною трагедією, величезною психологічною травмою, важкою ношею для економіки…

Трохим, Сергій

  1. Чорнобильські хроніки/Трохим Сергій. – Брустурів: Дискурсус, 2016. – 224 с. 

У своїй книзі автор розповідає про те, як крізь об’єктиви телекамер українських журналістів світ дізнавався, що реально відбувалося у зоні відчуження. Окрім фактів, які торкаються історії Чорнобильської трагедії, автор доводить, що ця масштабна катастрофа стала саме тією безповоротною подією в історії Радянської імперії, що призвела до її розпаду.

Презентація: 35 роковини Чорнобильської катастрофи

35-ті роковини Чорнобильської катастрофи

Мирний атом ПРОТИ мирного населення

Пригадаймо, як це було

26 вересня 1977 року включенням у мережу турбогенератора №2 був введений у дію енергоблок №1 Чорнобильської атомної електростанції. Відтак на території України з’явилася перша атомна електростанція.

Планувалося, що ЧАЕС забезпечуватиме електроенергією 27 областей Української РСР і Ростовської області з населенням 53 мільйони осіб. Станція виконувала своє завдання рівно 8 років і 7 місяців. 26 квітня 1986 року о 01.23.40 на Чорнобильській АЕС сталися два вибухи, які у подальшому спричинили руйнування четвертого енергоблоку. В результаті вибухів у довкілля потрапила величезна кількість радіоактивних речовин.

Радіоактивна хмара, яка утворилася внаслідок аварії, накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які розташовані поблизу ЧАЕС, але й Східну Фракію, Югославію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литовську РСР, Естонську РСР, Латвійську РСР, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехословаччину, Нідерланди, Бельгію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію, Британію та острів Мен. За числом потерпілих від аварії Україна займає перше місце серед колишніх республік Радянського Союзу. На долю Білорусі припало близько 60% шкідливих викидів. Фото карти забруднення.

Евакуація

Звісно, екологічна катастрофа такого масштабу негативно вплинула б на репутацію комуністичного режиму, тому керівництво СРСР обрало курс на її замовчування. Уся інформація про аварію на ЧАЕС одразу опинилася під грифом «Таємно» та під пильним наглядом партії і КДБ.

Евакуацію населення почали лише 27 квітня о 14.00, втративши дорогоцінний час. Загалом, до кінця 1986 року, із 188 населених пунктів (включаючи Прип'ять) було відселено близько 116 тисяч осіб. Чорнобильська «Зона Відчуження» (сьогодні добре відома не лише в Україні, а й поза її межами) – 30-кілометрова зона – територія України, яка заборонена для вільного доступу.

Що ж трапилося того злоповісного дня?

25-26 квітня 1986 року планувалися випробування турбогенератора №8 (такі випробування вже проводилися на ЧАЕС), а після цього 4 енергоблок мали зупинити на середній ремонт.  

Проте внаслідок грубих порушень правил роботи, технології і недотримання режиму безпеки при роботі реактора 4-го блоку АЕС стався вибух. Частину радіоактивних уламків потужнім вибухом викинуло далеко за межі АЕС, аж до міста і залізничної станції Прип’ять.

Без жодних засобів захисту

Одразу ж після вибуху почалися спроби ліквідувати пожежу. Пожежні місцевих  частин без жодних засобів індивідуального захисту гасили палаючий реактор. Вже через 15 годин після вибуху почалася перша евакуація найбільш постраждалих пожежників і атомників до Московської лікарні. У першій групі було 28 чоловік. Усі вони загинули у лікарні від гострої променевої хвороби. 

Жахливі наслідки

Активна фаза ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС тривала аж до 1987 року, коли над 4 енергоблоком почали зводити саркофаг. Число постраждалих від чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Жахлива статистика говорить, що із 600 тисяч ліквідаторів, які боролися із забрудненням, помер кожен 10, а кожен 4 залишився інвалідом. Мільйони людей отримали дози радіації, що негативно позначилося не лише на їхньому здоров’ї, а на майбутніх поколіннях. 

Масштаб катастрофи

Найстрашнішим, і мабуть, найогиднішим є те, що влада намагалася приховати масштаб катастрофи не від світу, а саме від власних громадян.

Світ дізнався про аварію лише через 2 доби, коли прилади АЕС у Швеції зафіксують перевищення рівня радіації у 100 разів!!! І зафіксують забруднення характерне для аварії на атомному реакторі. 

У той час, коли вся Європа кричала про загрозу для життя людей, у містах України та Білорусі люди вийшли на святкову демонстрацію, присвячену Дню міжнародної солідарності трудящих. Пізніше керівництво виправдовувало це тим, що мовчали, аби не сіяти паніку серед населення.

Справді? Та правда в тому, що головна справа аварії на ЧАЕС, за якою відбувся суд, містить в собі 53 томи, а розсекречено з них 2…

15 грудня 2000 року Чорнобильська АЕС офіційно припинила виробництво електроенергії. О 13:17 за наказом Президента України Леоніда Кучми поворотом ключа реактор енергоблоку №3 було зупинено назавжди.

Використані матеріали з сайтів:

https://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/04/160419_chornobyl_kgb_archives_memories_az

https://chnpp.gov.ua/ua/home

http://universe.zp.ua/?p=23664

26 квітня в Україні відзначатимуть 35-ті роковини з дня аварії на Чорнобильській АЕС. З цієї нагоди навчально-наукова бібліотека Міжнародного європейського університету пропанує тематичні заходи. 

Добірку фільмів на тему Чорнобильської катастрофи: 

Тема Чорнобильської катастрофи досить складна для емоційного сприйняття. Проте це є наше минуле, про яке ми не маємо права забувати. 

  1. Фільм «Розщеплені на атоми».  Документальна драма журналістки Світлани Усенко не залишить байдужим нікого. Стрічка відтворює і кадри Чорнобильської катастрофи, і життєві історії чорнобильців сьогодні. Фото.
  2. Міні-серіал «Чорнобиль».  Британо-американський міні-серіал показує нам, як бачать чорнобильську трагедію за межами нашої країни, як її сприймають представники іншої культури. Фото.
  3. «Чернобыль. Хроника трудных недель». Про трагедію на Чорнобильській АЕС вже знято безліч фільмів. Проте лише дві кіногрупи змогли прорватися повз усі перепони тодішньої влади. Одна із цих груп – команда режисера Володимира Шевченка. 14 травня 1986 року команда приїхала на станцію і наступні 100 днів провела поруч із ліквідаторами катастрофи. Ця стрічка – це те, про що нам було «дозволено» знати на той час.
  4. Фільм «Предупреждение». Зйомки проводилися у момент «тут і зараз», це друга кіногрупа, яка мала право показати, що відбувається на ЧАЕС. Цікаві факти про самі зйомки можна знайти у книзі Сергія Трохима «1986. Чорнобильські хроніки».

Корисні посилання для більш поглибленого та всебічного вивчення Чорнобильської катастрофи.

https://chnpp.gov.ua/ua/home

http://chornobylmuseum.kiev.ua/uk/about/

https://www.youtube.com/watch?v=aG4-PPMSbFY

https://www.chernobylzone.com.ua/

Національний музей «Чорнобиль» надає можливість здійснити віртуальну екскурсію у «Зону відчуження»

https://www.exhibitions.chornobylmuseum.kiev.ua/ 



Святвечір 2021 - історія, традиції та прикмети вечора перед Різдвом

Святвечір - це останній вечір напередодні Різдва Христового.

 Свята вечеря - це вечір 6 січня перед Різдвом Христовим. Це свято відзначається в родинному колі.  На столі виставляють 12 пісних страв на честь 12 апостолів. 

Історія Святвечора

В дохристиянську епоху 25 грудня (або 6 січня) в Римській імперії відзначалося язичницьке свято Сонця. Християни прагнули витіснити це поширене свято. Перші згадки про святкування народження Христа з'явилися у середині IV століття. За біблійними переказами, Ісус народився у сім’ї Марії та Йосипа у Віфлеємі. Його родина тікала від царя Ірода, що велів убити всіх новонароджених в царстві Юдеї, бо боявся приходу Месії

Традиції Святого Вечора

Переддень Різдва традиційно відмічають вдома або в церкві. Вдень господині готують страви та прибирають хату, щоб на Різдво було чисто. Всі роботи проводять до першої зірки на небі. До того часу їсти не можна - годують лише дітей.

Після появи першої зорі на небі на стіл накривають вечерю з 12 страв. Оскільки цього дня ще триває піст, на столі не має бути м'ясної та молочної їжі і яєць. Алкоголь також під забороною - замість нього п'ють узвар. Перелік страв не строгий і визначається за бажанням господарів. Але обов'язковими на столі є кутя, узвар та вареники з грибами чи капустою. Часто також готують грибний суп, пісний борщ, смажену картоплю, тушковану капусту, голубці з кашею. Риба в цей вечір дозволена - на стіл подають солоного оселедця або заливне.

Першим за стіл має сідати хазяїн дому. За стіл обов'язково сідає вся родина. Додому запрошують бабусь та дідусів. Ходити в гості цього дня не прийнято. Перед тим, як почати їсти, голова сім’ї підкидає ложку куті до стелі. Якщо кілька зернять прилипне - рік буде врожайним. На стіл також ставлять тарілки для померлих родичів і для тих, кого зараз немає вдома.

У хаті під іконами ставлять дідуха - прикрасу із пшеничного чи житнього снопа, що символізує добробут та багатство. Вважається, що Ісус народився на сіні. На другий день різдвяних свят дідуха спалюють, а довкола нього колядують.

Опівночі на Святвечір проводиться церковна служба. Відвідувати її заведено всією родиною. Вдома залишали на столі залишки куті для померлих. Вночі діти та підлітки ходять по хатах колядувати, а також відвідують хрещених.

Новий Рік в українській історії

Новий Рік – це свято, яке відзначають буквально всі люди Землі. На всій планеті, у кожній країні, у кожній родині діти й дорослі готуються до цього свята, чекаючи нових радісних подій, барвистих подарунків, дивних чудес і виконання заповітних бажань. Мабуть, немає більше таких свят, які б протягом багатьох століть об'єднували радісним святкуванням все населення світу, незалежно від відстаней, кольору шкіри і віросповідання. Але це зовсім не означає, що всі народи святкують зустріч Нового Року однаково. Кожен народ зустрічає це свято у відповідності з національними традиціями і використовує для цього свою атрибутику.

Традиція зустрічати Новий Рік виникла в дуже давні часи. Зазвичай початок року прив'язувався до якої-небудь важливої події, що відбувалася раз на рік і означала початок нового річного циклу. Історія новорічного свята в Україні досить непроста, пов'язана з неодноразовими змінами часу святкування – весна, осінь, зима, що відбулися протягом багатьох століть.

ЗВИЧАЇ СВЯТКУВАННЯ ЗУСТРІЧІ НОВОГО РОКУ В УКРАЇНІ

Для наших давніх предків, повністю залежних від природи, Новий Рік наступав разом із загальним пробудженням природи після зимового сну. У березні сходив сніг, і починалися землеробські роботи. Наступав новий річний цикл обробітку землі. Цей час наші пращури і вважали початком нового року. На превеликий жаль, немає надійних відомостей про те, як народ Київської Русі за часів язичництва святкував зустріч Нового Року. Є припущення, що часом святкування було весняне рівнодення, яке, як відомо, припадає на кінець березня.

Цю гіпотезу підтверджує язичницький стародавній звичай влаштовувати тризну – обід на честь покійних родичів. Тризна супроводжувалася піснями про звільнення, тобто смерті, зими і народження нового року, як нової сонячної життя. Під час святкування спалювалося опудало з соломи, що уособлювало зв'язок природи з людиною. Зараз в Україні теж проводять таку тризну навесні, але пов'язують її зі святкуванням Великодня.

Є й інші підтвердження того, що прихід нового року святкувався в березні. Звертають на себе увагу й назви місяців, які вживаються досі в багатьох слов'янських і романських мовах. У давньоримському літочисленні рік ділився на десять місяців, а свої назві багато місяців отримали від свого порядку проходження в річному циклі. Вересень перекладається як сьомий, жовтень – восьмий, листопад і грудень, відповідно, – дев'ятий і десятий. Березень був першим у цьому десятимісячному році. Пізніше давньоримський цар Помпілій ввів в календар два додаткові місяці, які він назвав січень і лютий, встановивши дванадцяти місячний річний цикл. Назви два нові місяці отримали на честь римських богів Януса та Феба. Під час царювання Юлія Цезаря було встановлено новий календар, який майже збігається з сучасним. У цьому календарі першим місяцем став вважатися січень, можливо, тому, що бог Янус, на ім'я якого був названий перший місяць року, був дволиким – однією особою він дивився в минуле, а іншим у майбутнє. Перше число січня було визнано початком Нового Року.

У той же самий час в Стародавньому Римі зародилася традиція святкової зустрічі Нового Року. Римляни стали вважати початок року початком всього нового. У найперший день року вони починали важливі справи. У цей день люди святкували, вітали своїх рідних і знайомих, дарували подарунки. Подарунки були різними, від позолочених фруктів і овочів до дуже цінних подарунків. Згодом звичай святково відзначати прихід Нового Року поширився на всю західну Європу.

1 БЕРЕЗНЯ – ВЕСНЯНИЙ НОВИЙ РІК

Після затвердження на Русі християнства, був введений Юліанський календар. За християнськими настановами Новий Рік в той час на Русі стали офіційно зустрічати першого березня, в «день створення світу». До нашого часу цей день дійшов як день Євдокії – преподобної християнської мучениці, який відзначається за новим календарем 14 березня. У народі день Євдокії досі продовжують вважати початком весни і року. До нього приурочені народні традиції та прикмети. У цей день спостерігають за бабаком. Він повинен прокинутися після зимового сну, вийти з норки і кілька разів свиснути. Якщо не повернеться в нору, то чекали тепло, а якщо повернеться і продовжить спати, то ще довго будуть холоду. Чекали до цього дня і прильоту ластівок, їх завжди вважали вісницю весни і тепла. Цей день святкувався не пишними святами і веселощами, а створенням умов для досягнення достатку і гарного врожаю в наступному році. Вважається, що на Євдокію можна вже сіяти капусту на розсаду, а в садах обрізати фруктові дерева, щоб вони краще росли і плодоносили.

1 ВЕРЕСНЯ – ОСІННІЙ НОВИЙ РІК

Наступна зміна дати Нового Року відбулося в XV столітті, коли на Русі був встановлений церквою православний греко-візантійський обряд. Як церковний, так і світський Новий Рік стали відзначати першого вересня. Цю дату для святкування зустрічі Нового Року проголосила візантійська церква, спираючись на рішення Нікійського собору. Візантійські церковники обґрунтовували цю дату важливою подією в житті Христа. Пройшовши хрещення і випробування в пустелі, Христос почав свою першу проповідь під час свята жнив, проведеного іудеями з першого до восьмого вересня.

Новий рік, що починався першого вересня, а за новим стилем чотирнадцятого, на Русі відзначався як день Симеона Стовпника, який супроводжувався народними святкуваннями. У цей день починалися осінні роботи. Ткачі з цього дня ткали килими, столяри, ковалі, стельмахи теж починали свою роботу. На городах з Симеона починали викопувати картоплю. Козаки на «Семена» влаштовували пострижини хлопців і садили їх вперше на коня. У той час частина українських земель відносилася до Великого князівства Литовського, а пізніше до Речі Посполитої. Українці, які проживали на цих територіях, святкували Новий Рік першого січня, як і вся західна Європа.

Після того, як Григорій XIII – римський папа ввів у вживання новий календар, який був названий за його іменем григоріанським, західні країни стали поступово перебудовуватися на «новий стиль» і святкувати Новий Рік першого січня за нововстановленим григоріанським календарем. Православна церква визнавала неточність у юліанському календарі, але переходити на новий, григоріанський стиль відмовилася. І зараз православні свята і різні релігійні події відзначаються за старим стилем, а так як у церков інших країн дотримуються новий стиль, то православна Пасха в деякі роки збігається з іудейської або випереджає її, що не дозволяють «Апостольські правила».

1 СІЧНЯ – ЗИМОВИЙ НОВИЙ РІК

Київська Русь почала зустрічати Новий Рік першого січня, починаючи з 1700 року. Молодий російський цар Петро I здійснив наприкінці сімнадцятого століття подорож до європейських країн, де перейняв чимало корисного для своєї держави. Серед іншого, він ввів числення нового часу «від різдва Христового» і встановив святкування Нового Року першого січня. Але в Російській імперії продовжував діяти юліанський календар, тому на всій її території час святкування зустрічі Нового Року продовжував не збігатися по днях із західноєвропейськими країнами.

Збереглися записи, що згадують про урочистий парад в Москві, на Красній площі, який проводився в перший день нового 1700. У ті часи цар Петро любив веселі свята, тому Новий Рік святкувався всім народом. Петро I своїм указом велів встановлювати ялинки, забавляти дітей, поздоровляти всіх з добрими побажаннями. Ялинки повинні були прикрашатися біля будинків багатих людей і на великих вулицях, а люди бідніші вішали ялинові гілки над воротами.

Опівночі повинні були гриміти салюти з рушниць або невеликих гармат, а по великих вулицях з першого по 7 січня ночами запалювали багаття з соломи і дров, від яких летіли іскри, як від бенгальських вогнів.

Цар сам з'явивлявся на святковій Червоній площі, тримаючи палаючий факел, і починав новорічне свято, влаштовуючи салют на честь настання Нового Року. Звичай прикрашати ялинку або інше дерево існував і раніше, хоча й не був так поширений, як після указу Петра I. Люди прикрашали до Нового Року ялинку фруктами та солодощами, сподіваючись задобрити злі сили, щоб вони не проникали в будинки і не творили лихих справ. З ялинами на Русі був пов'язаний старий звичай, який вже майже забутий: на Водохреща люди клали ялинові гілки з двох сторін ополонці, а після освячення забирали їх і вкладали під дахом свого будинку, щоб захистити його від пожеж, граду та інших природних лих. Численні народні повір'я і звичаї, пов'язані з прикрасою ялинок, поступово забуваються і втрачають свою актуальність, але традиція зустрічати Новий Рік поруч з ошатною ялинкою залишається дуже популярною і поширюється навіть на теплі країни, де ялинки не ростуть, і такого звичаю раніше не було

Юліанський календар використовувався в нашій країні до двадцятого сторіччя. З 1918 року на українській землі був встановлений григоріанський календар, в результаті чого наші дати стали збігатися з європейськими. Зараз ми святкуємо Новий Рік одночасно не тільки з Європою, а й з усіма країнами світу. Православна церква не прийняла переведення часу на новий стиль, а продовжує відзначати церковні події і свята, в тому числі і Новий Рік, спираючись на юліанський календар.

Так як українці святкували прихід Нового Року з дотриманням релігійних обрядів і народних гулянь, приурочених до православного Нового Року, то вони продовжували ці щорічні святкування за старим стилем. В Україні зустрічали і зустрічають кожен Новий Рік чотирнадцятого січня, що відповідає першому січня по православному, юліанським календарем.

Під час цього свята український народ дотримується старовинні звичаї та прикмети, які створювалися століттями і набули вигляду веселих, насичених піснями, частуваннями, подарунками і барвистими вбраннями народних гулянь. Зараз це свято називають Старим Новим Роком. Першого січня сучасні українці святкують прихід світського Нового Року, який радісно зустрічається разом з усіма народами світу і відзначається салютами і загальними веселощами. Але не забувається і православний Новий Рік, що входить в число найбільших народних свят, в які дотримуються старовинних українських традицій новорічного свята. Святкування початку Нового Року, що відзначається за старим стилем, включає релігійні та міфічні звичаї наших предків, які мають глибоке символічне та культурне значення.

Святий Миколай

Незалежність

День Незале́жності Украї́ни — державне свято України, яке відзначається щороку 24 серпня на честь ухвалення Верховною Радою УРСР Акта проголошення незалежності України, що прийнято вважати датою створення держави Україна в її сучасному вигляді.

Історія

17 березня 1991 року проводився єдиний в історії СРСР Всесоюзний референдум про збереження СРСР. Одночасно з цим референдумом в Україні за наполяганням Народного Руху України за перебудову було проведене республіканське консультативне опитування: «чи згодні ви, що б Україна була у складі Союзу Суверенних Республік на підставі Декларації про державний суверенітет України».

Позитивно на нього відповіло більше 80 % опитаних. Наслідком ідеологічної боротьби Народного Руху України за перебудову стало те, що референдумом і опитуванням в Україні були легітимізовані мінімум дві (а з бажанням М.Горбачова — то три) зовсім різні форми союзної держави і зроблений крок до незалежності — зобов'язання республіканській владі розробити і прийняти Декларацію про суверенітет України. 16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP прийнята Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України.Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України». У ній зазначено:

Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності,
підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:

Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

18 червня 1991 року внесено відповідні зміни до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР, унаслідок чого у переліку святкових днів з'явився запис: «16 липня — День незалежності України».

Оскільки 24 серпня 1991 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Акт проголошення незалежності України, який 1 грудня 1991 року підтвердив народ на Всеукраїнському референдумі, виникла потреба змінити дату святкування Дня незалежності України. 20 лютого 1992 року Верховна Рада України ухвалила постанову «Про День незалежності України». У ній зазначено:

Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності,
підтверджуючи історичну вагомість прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року,

Верховна Рада України постановляє:

1. Вважати день 24 серпня Днем незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.

2. Постанову Верховної Ради Української РСР «Про День проголошення незалежності України» від 16 липня 1990 року вважати такою, що втратила чинність.

5 червня 1992 року Верховна Рада України постановила: у частині першій статті 73 Кодексу законів про працю України слова «16 липня — День незалежності України» замінити словами «24 серпня — День незалежності України». Тому від 1992 року День незалежності України щороку відзначається 24 серпня.

     Кожного року День Незалежності відзначають на державному рівні, з нагоди свята українці традиційно мають окремий вихідний. Цей рік не стане винятком і на 24 серпня заплановано низку святкових заходів, однак з урахуванням вимог щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19. Водночас, згідно із підписаним президентом Володимиром Зеленським указом про святкування Дня Незалежності у 2020 році, офіційного параду в Києві цьогоріч не планується. Натомість передбачено низку інших святкових заходів.

Незалежність України

Як святкуватиме Україна День Незалежності 2020.

 Цього року в День Незалежності у Києві та інших населених пунктах відбудуться урочистості за участю представників органів державної влади, місцевого самоврядування, учасників ООС/АТО та громадськості.
    Передбачені також тематичні культурно-мистецькі, медійні, виставкові та інші заходи з донесення громадянам інформації про важливі події та персоналії української історії, досвід національного державотворення. 

Як альтернатива параду на День Незалежності 24 серпня в Києві відбудеться Марш захисників України. Планується, що участь у ньому візьме не менш як 50 тисяч людей.

Контакти
Навчально-наукова бібліотека

+38 044 338-00-41
Приймальна комісія

+38 044 338 00 43
+ 38 068 338 00 43
+38 093 338 00 43